Готель Жорж і Будинок Книги

Продовження нашої розповіді про Львів, якого вже нема, почнемо з будинку, де сьогодні знаходиться Телерадіокомпанія "Люкс". Ще на початку ХІХ століття на цьому місці стояв міський млин, про що свідчило млинове колесо, знайдене при будівництві фундаменту. Часопис "Галицька Брама" розповідає, що в середині ХІХ століття на березі ще потужної ріки Полтви на місці цього будинку серед гарного саду стояв готель, а точніше заїзд "Під тигром". Занадто скромні вигоди готелю компенсувалися надзвичайно низькими цінами, що забезпечувало власникові чисельну клієнтуру. Це були здебільшого греко-католицькі священики та дрібні сільські орендарі. Невибагливих клієнтів не відлякувало навіть сусідство з міськими арештами при вулиці Кривій, тепер Нижанківського. 1872 року на місці заїзду "Під тигром" був збудований у неоренесансному стилі теперішній будинок. У 30-х роках ХХ століття тут містилося представництво всесвітньої туристичної фірми "Компанія спальних вагонів Кука" та Гіпотечний банк. З 1937 року тут був кінотеатр "Європа", де крутили лише фільми закордонного виробництва, за радянських часів це був кінотеатр "Україна", а тепер тут розташований Галицький центр кіномистецтв. У крилі будинку, де зараз є банк "Дністер" і ТРК "Люкс", за совєтів знаходився комунальний технікум.

На початку ХІХ століття на місці сучасного готелю "Жорж" знаходився найкращий у Галичині ресторан "Під трьома гаками", власник якого, вихідець із Баварії Жорж Гоффман, вирішив його кардинально перебудувати і відкрив тут готель De Russie. Своїм клієнтам Гоффман пропонував не лише комфортабельні номери і вишукану їжу, але і гуляння, концерти, феєрверки. У готельному саду біля ріки Полтви стояли оздоблені павільйони і альтанка у вигляді античного храму. Тут також було споруджено театральний зал, де відбувалися вистави, карнавали і експозиції творів мистецтва. Справи у Гоффманів ішли непогано, про це свідчить рішення родини в кінці ХІХ століття побудувати за проектом відомої віденської спілки архітекторів розкішний красень-готель у неоренесансовому стилі. Новий "Жорж" відкрився 1901 року. З чотирьох боків будинок оздоблений алегоріями чотирьох континентів: Європи, Азії, Америки і Африки, про Австралію чомусь забули. Це був готель супер-класу, який відповідав сьогоднішньому п'ятизірковому: тут більше ніж сто років тому цілодобово були гаряча і холодна вода, ванни, телефони, центральне опалення і електричний ліфт. Партер будинку займали багаточисельні модні магазини і перукарські салони. В готелі "Жорж" двічі зупинявся Оноре де Бальзак, тут бували композитори Ференц Ліст і Моріс Равель, письменники Етель-Ліліан Войнич і Алєксєй Толстой, австрійський імператор Франц Йосиф Перший і польський диктатор Юзеф Пілсудський.

Але найбільш екзотичною є історія про перебування в готелі 1905 року шаха Ірану Музаффера Еддіна. Спочатку цього найвищого гостя граф Потоцький хотів запросити до свого палацу, але почет шаха виявився настільки численним, що ледве розмістився у 76 найкращих номерах "Жоржа". Три дні іранські гості куштували найекзотичніші страви, причому, як писали тодішні львівські газети, порції шаха були у п'ять разів більші, ніж у всіх інших, щоб він міг, як слід, розкуштувати вишукані смаколики. Три дні направду королівського побуту у готелі обійшлися у 48 тисяч крон, це ціна тогочасного десятиквартирного будинку у Львові. Щоб уникнути сплати цієї астрономічної суми, шах захотів зіграти на честолюбстві власника готелю і запропонував йому іранський орден, але європейський прагматизм львів'янина на таку пропозицію не пристав і власник заявив, що в разі несплати рахунку, він виведе свою дружину і дітей перед ясні очі монарха просити справедливості. Після дуже жорсткого торгу господарські служби Музаффера сплатили 44 тисячі крон, тобто на 4 тисячі менше, ніж завинили, після чого шах Ірану власним потягом відбув до Відня.

Один із найвідоміших у Львові будинків -- це Будинок Книги, який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. Єврей Іона Шпрехер -- фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині -- в житті також був фантастичним скнарою. Він усе життя харчувався лише бульбою з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. Будинок Шпрехера збудували 1921 року в атмосфері потужних громадських протестів проти гіганта, який брутально вдирався в архітектурне середовище старовинного міста, закривав з площі Міцкевича вид на катедру і порушив обіцянку бути не вищим від пам'ятника Міцкевичу. У Львові з 1910 року вийшла заборона будувати будинки, вищі, ніж чотири поверхи. Шпрехер спритно обійшов цю заборону. Перший поверх тоді взагалі не рахувався і над ним збудували ніби антресолі, а насправді повноцінний поверх, а над четвертим вибудували величезну мансарду. А у старій будівлі на першому поверсі знаходився ресторан "Монополь", де часто любив читати газети, попиваючи каву, Іван Франко.

У Львові до Другої світової війни були такі розкішні і величні будівлі, що, читаючи слова спогадів про них, навіть тяжко повірити, що це все існувало насправді. Таким був сецесійний пасаж Міколяша, збудований найкращими тогочасними львівськими архітекторами українцем Іваном Левинським і поляком Арнольдом Захаревичем. Ця вулиця під скляним дахом тягнулася з теперішньої брами на самому початку вулиці Коперника аж до теперішньої вулиці Вороного біля готелю "Жорж". При вході стояв фонтан із мармуровою фігурою голої німфи, 120-метровий пасаж накривала ажурна скляна конструкція. Пасаж освітлювався ілюмінацією у будь-яку пору дня і опалювався взимку. Світлові декоративні панно і вітражі справляли на відвідувачів незабутні враження. А скільки тут було розкішних модних та ювелірних магазинів, найпопулярнішим з яких був "Чар Елєганції", перукарень, фото-салонів, кав'ярень, найвишуканіша з них "Кришталевий палац"! В пасажі Міколяша знаходились представництва "Сітроена", "Юніверсал пікчерз корпорейшн", кінотеатри "Пасаж" і "Люкс". У міжвоєнному Львові було ще декілька розкішних торгових пасажів -- Андреолі, Гауссмана, Феллерів, Грюнерів, Германів. А зараз хіба що фрагменти обшарпаних стін на подвір'ї Коперника,1 нагадують нам про той Львів, якого вже нема.

За матеріалами гезети "Поступ"