History

V ст. н. е. - Слов'янське поселення в околицях сучасної пл. Різні у Львові.
Х-ХІІ ст. - Давньоруське поселення на Замковій горі.
1238-1264 - Правління короля Данила Галицького.
1256 - Перша літописна згадка про Львів.
1259 - Руйнування укріплень Львова на веління золотоординського воєнначальника Бурундая.
1264-1301 - Правління короля Льва Даниловича.
1270 - Початок переносу центра Княжого Львова в околиці сучасної пл. Ринок.
1287 - Оборона Львова від військ хана Телебуги.
1301-1308 - Правління князя Юрія І Львовича.
1323 - Загибель князів Андрія і Лева Юрійовичів.

Перед початком ІІ світової війни в самому лише Львові видавалось близько 300 газет і журналів – українських, польських, єврейських. Загалом у воєводстві – 373 назви. Лише щоденних газет було: 6 польських – “Дзєннік польскі”, “Газета Львовска”, “Слово народове”, “Ілюстровани гонєц поранни”, “Ілюстровани експрес поранни”, “Вєк нови” (при цьому три останні мали ранкові та вечірні видання), три українські – найстаріше “Діло” (в 1937-1938 рр.

У 1853 році в аптеці Петра Міколяша “Під золотою зіркою” з нафтою працювали два провізори Іван Зег та Ігнатій Лукасевич.

Іван Зег народився в сім’х аптекаря у 1817 році в місті Ланьцут (Польща). З 13 років працював учнем аптекаря в Самборі. У період із 1844 по 1846 рр. навчався у Відні, де здобув звання магістра фармації. З початку 60-х років ХІХ ст. працював в аптеці Петра Міколяша.

Чи не найвідоміший напис у Львові ми бачимо над порталом колишнього Домініканського костелу, а тепер греко-католицької церкви Пресвятої Євхаристії. Ченці-домінікани прибули до Львова ще за часів князя Лева, який, запрошуючи їх, хотів догодити своїй дружині, угорській принцесі Констанції, котра була католичкою. Новоприбулі ченці облаштувалися на місці колишнього князівського палацу. Домінікани перекладається латиною ще як Domini cannes (доміні каннес), тобто Господні пси. Їхній символ на фасаді храму -- пес зі смолоскипом у зубах, який лежить на Святій Біблії і охороняє її.

1341 -- у Львові відлито найстаріший дзвін в Україні, який знаходиться у церкві Св. Юра.

1375 -- згадується львівський шпиталь "Святого Духа" -- найстаріший в Україні шпиталь у класичному розумінні цього слова.

1387-1704 -- протягом 317 років мешканці Львова, витримавши близько сотні ворожих облог, не дозволили жодному загарбникові ступити на територію міста -- показник небачений для більшості середньовічних європейських міст.

У Львові на стінах споконвіку писалися речі не лише дозволені, але також і заборонені. Ґрафіті, ці магічні знаки, викарбувані на скрижалях сучасної нам епохи, можливо, через декілька років чи десятиліть будуть стерті невблаганним Хроносом, але поки що ми маємо нагоду з гордістю відчути себе їх сучасниками і насолоджуватися їхнім інтелектуальним і художнім колоритом.

Трамвай за трамваєм...

У часи міжвоєнні у Львові був дуже знаний і популярний, як його пестливо називали, "вар'ятунцьо" Бувай. Вбраний у лахміття, Бувай сідав у перший-ліпший трамвай, їхав одну-дві зупинки, виспівуючи складені ним самим куплети, потім висідав, заходив до іншого трамвая і робив те саме. Львів'яни любили Бувая -- він не жебрав, не крав, а вдовільнявся кількома грошами, які йому офірували вдячні слухачі. Власне, Бувай і прославив у своїй пісеньці львівський трамвай:

Сяду до трамваю --

Люди споглядають.

Бувай ти здорова,

Бо я від'їжджаю.

Трамвай за трамваєм,

Львів'яни дуже люблять свої парки. Найбільш романтичним й овіяним багатьма легендами є парк Високий Замок. Про нього сьогодні і йтиметься.

Три могутні велетенські дуби -- чи не найстаріші дерева у нашому місті. Їх вік -- більше ніж три століття. А ростуть вони у найстарішому в Україні парку, парку імені Івана Франка.

На початку ХХ століття Стрийський парк вважався одним із найгарніших парків Європи. Півтора століття тому це була львівська околиця з піщаними дюнами і крутими ярами. Парк було закладено 1879 року на місці колишнього Стрийського цвинтаря.

Чортівські скелі -- підльвівська місцина, розташована між Винниками та Лисиничами, яка є улюбленим місцем відпочинку львів’ян. Ця лісиста гора відома з найдавніших часів. Львівська монахиня у XVII столітті розповідала, що бачила тут залишки мурів якогось замку. А ігуменя-бенедиктинка Йосифа Кун вже на початку XIX століття провела на цю скелю східці з поручнями і на самому верху встановила альтанку з верандою.

У давні часи, років чотириста тому, у львівській ратуші з'явився привид. Приходив він опівночі у вигляді чорної труни, яка літала залами і сходами, а луна розносила її страшний стогін. Ніхто не міг пояснити появу чорної труни, та ось один із лавників, а так називалися у давньому Львові судді, що провадили кримінальні справи, розгадав таємницю. Одного разу колегія лавників не досить ретельно розглянула судову справу і засудила невинного чоловіка на кару смерті. Згодом знайшли справжнього винуватця злочину, але було вже пізно -- невинний постраждав.

Найславетніший хроніст Львова Денис Зубрицький відзначає, що до XVI століття латинники і схизматики-русини (так поляки називали українців) довгі століття жили у сусідській згоді, але саме з цього часу їх почали усувати від будь-якої влади у місті, перешкоджати їм у прилюдних релігійних обрядах і навіть не хотіли їх визнати гідними свідчити у суді.

Неподалік церкви Святого Андрія на площі Галицькій, там, де зупинка маршруток, стоїть фонтан, і мало хто знає, що з 1880 року він був оздоблений фігурою Світезянки, діви озера Світезь, яка стала героїнею поеми Адама Міцкевича. Після приходу "других совєтів", 1944 року, Світезянка, на жаль, звідси безслідно зникла.

Статуя Матері Божої в центрі міста є чимось дуже важливим для духовного життя львів'ян. Тут на свята завжди молиться багато віруючих. Львівська Божа Матір має свою багату історію, яка доводить, що вічне і нетлінне завжди незмінно перемагає.
Цією площею ще у 19 столітті протікала Полтва, а навпроти готелю "Жорж" був кам'яний міст через ріку з фігурою Святого Івана.

Продовження нашої розповіді про Львів, якого вже нема, почнемо з будинку, де сьогодні знаходиться Телерадіокомпанія "Люкс". Ще на початку ХІХ століття на цьому місці стояв міський млин, про що свідчило млинове колесо, знайдене при будівництві фундаменту. Часопис "Галицька Брама" розповідає, що в середині ХІХ століття на березі ще потужної ріки Полтви на місці цього будинку серед гарного саду стояв готель, а точніше заїзд "Під тигром". Занадто скромні вигоди готелю компенсувалися надзвичайно низькими цінами, що забезпечувало власникові чисельну клієнтуру.